Вісник Національного університету оборони України

Дослідження присвячене комплексному вивченню психологічних механізмів саморегуляції у військовослужбовців Сил Оборони України в умовах тривалої широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації. Актуальність роботи зумовлена різким зростанням випадків посттравматичного стресового розладу серед учасників бойових дій. В умовах конвенційної війни високої інтенсивності динаміка стресових реакцій має кумулятивний характер, що вимагає перегляду класичних підходів до реабілітації та глибшого розуміння регуляторних процесів психіки. Метою статті було проведення теоретико-емпіричного дослідження психологічної структури та закономірностей функціонування механізмів саморегуляції у військовослужбовців із посттравматичним стресовим розладом для виявлення ключових регуляторних чинників адаптації та наукового обґрунтування нових підходів до психологічної реабілітації в межах нової державної парадигми та військових стандартів реінтеграції. Методологічний апарат базувався на комбінованій стратегії, що поєднала кількісні та якісні методи. Проведено анкетування репрезентативної вибірки (n = 1534), де 78,9 % респондентів є учасниками бойових дій, а також 50 глибинних інтерв’ю для верифікації якісних патернів адаптації. Для діагностики застосовувалися стандартизовані інструменти: PTSD Checklist for DSM-5 (PCL-5) та Emotion Regulation Questionnaire (ERQ). Математична обробка здійснювалася за допомогою кореляційного, дисперсійного та факторного аналізів у програмному середовищі IBM SPSS Statistics v.29. Емпіричні дані продемонстрували критичний стан психічного здоров’я особового складу: у 89,2 % опитаних верифіковано симптоматику посттравматичного стресового розладу. Виявлено, що 45,2 % військовослужбовців мають суттєві дефіцити емоційної саморегуляції, що корелює з інтенсивністю симптомів розладу. Встановлено високий показник відсутності попередньої фахової допомоги (89,3 %), що обґрунтовано як репрезентативність стадії первинного скринінгу та реінтеграції. Найбільш поширеними стратегіями саморегуляції визначено соціальну підтримку (39,2 %) та фізичну активність (27,6 %). Факторний аналіз дозволив виокремити латентні чинники, що визначають адаптивність військових у стресових умовах. Робота науково обґрунтовує необхідність інтеграції авторської моделі моніторингу психоемоційного стану та методів мультикомпонентної підтримки у державні протоколи реабілітації. Результати можуть бути використані для вдосконалення діяльності модулів невідкладних станів та первинної медичної допомоги, забезпечуючи перехід до системного кейс-менеджменту в секторі безпеки та оборони України

Використані джерела